1. Т Ш
Е
А В
Ч
Р
Е
А Н
К
С О

2. Думи мої,
Думи мої, лихо
мені з вами…
Нащо стали
на папері
сумними
рядами?

3. Мені аж страшно,
як згадаю
Оту хатину
край села!
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там
неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не

4. Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого…
У тім хорошому селі.
Чорніше чорної землі
Блукають люди, повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві
(«І виріс я на чужині»)

5. Ти, моя Україно,
Безталанна вдово...
Латану свитину з каліки
знімають,
З шкурою знімають, бо нічим
обуть
Княжат недорослих; а он
розпинають
Вдову за подушне, а сина
кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо
оддають!...
... а онде під тином
Опухла дитина, голоднеє
мре,
А мати пшеницю на панщині
жне.

6. Степи мої
запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на
чужині,
На чужій роботі,
Дніпро, брат мій,
висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль
розриває...

7. О царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
( “Сон” )

8. Тепер же я знаю:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову-сиротину.
Кати, кати! Людоїди!
(“Сон”)
Пам'ятник Петру І
від Катерини ІІ
У Петербурзі

9. Мені аж страшно, як
згадаю
Оту хатину край села!
Такії, боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї
На праведній твоїй землі!
Ми в раї пекло розвели,
А в тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.
Якби ви пішли, паничі,
(«Якби ви знали, паничі»)

10. Грає кобзар , виспівує ,
Вимовля словами ,
Як москалі , орда , ляхи
Бились з козаками …
Грає кобзар , виспівує
—
Аж лихо сміється ...
«Була колись
гетьманщина ,
Та вже не вернеться .
Було колись —
панували ,
Та більше не будем !

11. Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в
огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
(“Мені однаково, чи
буду…”)

12. Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
( «І мертвим, і живим,
і ненародженим землякам моїм
в Украйні і не в Украйні
моє дружнєє посланіє»)

13. Зажурилась
Україна —
Така її доля !
Зажурилась ,
заплакала ,
Як мала дитина .
Ніхто її не рятує ...
Козачество гине ;
Гине слава ,
батьківщина ;
Немає де дітись …
Виростають нехрещені
Козацькії діти ;
Кохаються невінчані ;
Без попа ховають ;
Запродана жидам віра ,
В церкву не пускають !

14. Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну…
(“Розрита могила”)

15. Смійся, лютий враже!
Та не дуже,
бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже,
а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда,
чия кривда
І чиї ми діти…
( «До Основ'яненка»)

16. І спочинуть
невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся,
вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се бог судить,
визволяє
Долготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!
( «Ісаія Глава 35»)

17. І на Україні добро.
Меж горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі.
Воно б, може, так і
сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в
Украйні.
(«І виріс я на чужині»)

18. І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

19. Т Ш
Е
А “Образ Тараса В
Шевченка в Ч
Р творчості поетів
Дніпропетровщини”
Е
А Н
К
С О